Історія справи

П ОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Сімоненко В.М.,суддів:Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скляр Олександр Леонідович, комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», Головне управління Державної міграційної служби України у м. Києві, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення за заявою публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У червні 2012 року публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 22 червня 2007 року між банком та ОСОБА_8 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 600 тис. дол. США зі сплатою 11,2 % річних та строком повернення до 21 червня 2027 року. Цього ж дня для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком і ОСОБА_8 було укладено іпотечний договір, згідно з яким останній передав ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в іпотеку належну йому на праві власності квартиру 104 у будинку 4 на вулиці Драгоманова в місті Києві. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_8 грошових зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість, що станом на 7 грудня 2011 року складала 6 млн 705 тис. 849 грн 4 коп., у рахунок погашення якої банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки та виселити відповідачів з указаної квартири.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2014 року у задоволенні позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 16 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Постановлено: в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_8 перед ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у сумі 6 млн 705 тис. 849 грн 4 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру 104 у будинку 4 на вулиці Драгоманова в місті Києві.

Звернення стягнення на предмет іпотеки провести шляхом проведення прилюдних торгів та встановити початкову ціну предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій;

виселити ОСОБА_8, ОСОБА_9 з квартири 104 у будинку 4 на вулиці Драгоманова в місті Києві;

відстрочити виконання рішення в частині звернення стягнення на квартиру та виселення до закінчення дії мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3 червня 2014 року, № 1304-VII.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року касаційну скаргу ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено частково, рішення Апеляційного суду м. Києва від 16 грудня 2014 року скасовано й залишено в силі рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2014 року.

У поданій заяві ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» порушує питання про скасування ухвалених у справі судових рішень та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції пункту 1 статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

На підтвердження своїх доводів ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 березня 2015 року, 15 квітня 2015 року, де на його думку, зазначені норми права застосовані по-іншому.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 22 червня 2007 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_8 було укладено кредитний договір № 11-07-И/12, а також додаткові угоди до нього № 1 від 28 серпня 2008 року та № 2 від 22 лютого 2010 року, за умовами яких ОСОБА_8 отримав кредит в розмірі 600 тис. дол. США строком до 21 червня 2027 року зі сплатою 11,2 % річних за користування кредитом.

Того ж дня у забезпечення належного виконання зобов'язань за вказаним договором між його сторонами було укладено договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_8 передав в іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру 104 у будинку 4 на вулиці Драгоманова у місті Києві.

Крім того, 22 червня 2007 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_9 було укладеного договір поруки № 11-07-П/12.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_8 грошових зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість, яка станом на 7 грудня 2011 року складала 6 млн 705 тис. 849 грн 4 коп., про необхідність сплати якої банк неодноразово повідомляв відповідачів.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки, якою забезпечено споживчий кредит в іноземній валюті, не можна задовольнити, оскільки на спірні правовідносини, які склалися між сторонами у справі, поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Така відмова має тимчасове правове значення, і банк може звернутися з указаним позовом після закінчення дії мораторію.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позов, апеляційний суд виходив з того, що Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не встановлено, що іпотека припиняється, лише встановлено заборону примусового стягнення нерухомого житлового майна.

Суд касаційної інстанції, переглядаючи справу в касаційному порядку, погодився з висновками суду першої інстанції, вказавши на правильне застосування судом статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 березня 2015 року та 15 квітня 2015 року, на які як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права посилається у своїй заяві ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», касаційний суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, указав, що установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції пункту 1 статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого іпотекою, передбачені Законом України «Про іпотеку».

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору <http://pravo.ligazakon.ua/document/view/T053273?edition=2005_12_22> (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).

Частиною першою статті 33 та статею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Аналогічні вимоги містить договір іпотеки, укладений між сторонами.

7 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з яким протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_20/ed_2014_10_30/pravo1/T265400.html?pravo=1> та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про заставу» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_28/ed_2014_10_30/pravo1/T265400.html?pravo=1>, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами − резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Іпотекодавець чи позичальник не відноситься до категорії осіб, які є суб'єктами Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_02_12/pravo1/T113206.html?pravo=1>.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає лексичному значенню цього слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки зазначений Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є лише правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

Саме до цього зводяться правові висновки, викладені в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 березня 2015 року та 15 квітня 2015 року , які надані як приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права в подібних правовідносинах.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України № 6-46цс15 від 15 квітня 2015 року та № 6-57цс 15 від 27 травня 2015 року.

Проте суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновком суду першої інстанції, у справі, яка переглядається, не врахував, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не є підставою для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів.

Разом з тим суд апеляційної інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про звернення стягнення на предмет іпотеки з установленням порядку виконання такого рішення - з моменту припинення дії мораторію, правильно застосував норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та дійшов правильного висновку про те, що положеннями цього Закону не встановлено, що іпотека припиняється, лише передбачено заборону примусового стягнення нерухомого житлового майна.

Отже, у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, а тому ухвала касаційного суду підлягає скасуванню, а рішення апеляційного суду - залишенню в силі.

Керуючись статтями 355, 3603 , 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року скасувати та залишити в силі рішення Апеляційного суду м. Києва від 16 грудня 2014 року.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.М. Сімоненко

Судді : В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

А.Г. Ярема